Спочатку вони поховали сина, а тепер не можуть отримати довідку про його смерть. Родина Донченків із Костянтинівки втратила сина — його вбив російський дрон. Після поховання батьки, попри поганий стан здоров'я, вирішили евакуюватися з небезпечної зони. Та вже на безпечнішій території вони постали перед проблемою оформлення документів.

Про це йдеться у сюжеті кореспондентки ТСН Валентини Доброти.

Подружжя під дронами вибиралось з Костянтинівки

Це були найважчі 25 кілометрів за все їхнє життя. Сім годин пішки з велосипедами в руках, під ворожими дронами, вони йшли на свій страх та ризик.

Евакуйована Людмила Донченко: «Стріляють — треба тікати. Та це для нас уже не страшно. Надивились усього: і побиті машини, і тіла... Ми молилися біля кожної людини. Велосипеди побиті, машини — все на світі».

Це історія порятунку. Людмила та Олег Донченки подолали шлях між Костянтинівкою та Дружківкою, який уже давно називають «дорогою смерті».

Евакуйована Людмила Донченко: «Дуже стріляють, страшно КАБами, будинки горять... Син загинув — єдина дитина. За нами доглядав, їздив у магазин на велосипеді».

А тепер батьки намагаються подолати інший, бюрократичний шлях — оформлення документів.

Життя в облозі та загибель єдиного сина

Уже пів року пані Людмила з чоловіком Олегом живуть у Лозовій на Харківщині — знайомі надали їм житло. Це теж прифронтове місто, але після рідної Донеччини сприймається інакше.

Евакуйована Людмила Донченко: «Це не порівняти. Ми не боїмося. Люди вже побоюються, виїжджати почали, ну а ми поки що тримаємося».

Пані Людмила розповідає: у рідній Костянтинівці було страшно й небезпечно, та з евакуацією тягнули через сина Романа. Той мав велике господарство й не хотів виїжджати.

Евакуйована Людмила Донченко: «Він міг нас супроводжувати — двох інвалідів. І він сам був нездоровий з дитинства, у нього була епілепсія, і ми його не могли лишити. Якби він, може, був одружений... Він казав: "Мамо, тату, виїжджайте! Воно скоро закінчиться, я вірю. Я буду придивлятися за будинком, за квартирою"».

У їхньому чотириповерховому будинку на той момент, окрім них, жило ще шестеро сусідів — без води, світла та опалення.

Евакуйована Людмила Донченко: «Ми тягали воду з колодязя, жили в квартирі. Чоловік поставив буржуйку на кухні».

Син жив окремо, але щодня навідувався до батьків. І коли одного разу він не з'явився, батько пішов його шукати.

Евакуйована Людмила Донченко: «Коли чоловік прийшов, сів на порозі під'їзду і не піднімається... Пішов подивитись, де дитина. Прийшов і не піднімається. Мені стало страшно, я спустилася вниз. А він плаче. Кажу: "Ромочки більше нема?". Він каже: "Так. Я зараз його понесу на руках... У нього пів голови нема, це дрон, мабуть, дрон". Це несправедливо, коли батьки ховають своїх дітей. Це несправедливо».

Сина поховали під яблунею у дворі будинку, де він жив. Батьки зробили фото на місці загибелі та могили.

Евакуйована Людмила Донченко: «У нас є всі його документи: і паспорт, і код. Ось я їх отак тримала весь час біля себе, на серці, щоб не було нам нічого, і ми двоє знали, яка це біда. І фотографії є, а фотографії — це дуже важливо».

Юридичні труднощі: як підтвердити факт смерті в зоні бойових дій

Та вони досі не можуть отримати свідоцтво про смерть, жаліється пані Людмила. В Україні свідоцтво про смерть видають на підставі медичної довідки. Якщо факт смерті неможливо підтвердити медичними документами (скажімо, людина померла на тимчасово окупованій території або загинула у зоні бойових дій чи під час стихійного лиха), підставою для реєстрації є рішення суду.

Цю процедуру під час воєнного стану спростили, каже адвокат Михайло Ілляшев.

Адвокат Михайло Ілляшев: «Вона стала більш зрозумілою, тому що судами напрацьована значна практика застосування законодавства. Є ж теорія — тобто те, що написано в законах, а є потім правозастосовна практика: як суди тлумачать ці норми закону. І коли в Україні було, наприклад, 50 справ про визнання померлим на рік, зрозуміло, що практика була одна, і вона була не дуже поширена, і мало тих справ доходило до Верховного Суду. На сьогоднішній день, коли таких справ, я думаю, тисячі... Раніше це були поодинокі випадки, коли людина кудись зникала, не могли її знайти, і ці справи були досить тривалими в судах».

Переїхавши до Лозової, пані Людмила відразу звернулася до поліції, а потім — до безоплатних правників, щоб допомогли скласти позов до суду для встановлення факту смерті сина Романа.

Евакуйована Людмила Донченко: «Ну ось півтора місяці ми чекаємо, але вже, я кажу, ще, може, тиждень-два — і я буду сама вже телефонувати».

Та лише після втручання ТСН позовну заяву було складено. Директор Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги Анатолій Бородавка пояснює, що затримка була пов'язана виключно зі збором доказової бази.

Директор Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги Анатолій Бородавка: «Збирали інформацію про свідків, а також фотографії. Ну, звісно, суд же не може приймати рішення на підставі того, що були якісь свідки, але ми не можемо назвати, хто це конкретно був. Повинні бути певні фактичні обставини, які підтверджують і говорять про те, що дійсно ця подія мала місце. Це оцінює суд. Зрозуміло: чим більше буде обставин фактичних, які підтверджують цю подію, тим це буде краще. Враховуючи соціальний статус заявниці, вона має право після отримання свідоцтва про смерть звернутися до органів Державного пенсійного фонду щодо встановлення пенсії у зв'язку з втратою годувальника».

Роман був єдиним сином подружжя, їхньою надією та опорою. Його господарство — качок та гусей, яке, власне, і тримало родину у зоні бойових дій — по смерті сина роздали людям.

Евакуйована Людмила Донченко: «Цукерок було ніде взяти. І всім, хто нам допомагав тоді могилу копати, і все... Це на поминальні дні ми все роздавали. Цих гусей... Ми не могли на них дивитися вже. Просто це було дуже боляче».

Покрокова інструкція: як оформити свідоцтво про смерть, якщо людина загинула у зоні бойових дій

У випадках, з якими зіштовхнулася родина Донченків, юристи радять дотримуватися такого алгоритму:

1. Звернення до ДРАЦС: Спочатку потрібно звернутися до будь-якого відділу Державної реєстрації актів цивільного стану (ДРАЦС) і отримати офіційну письмову відмову у реєстрації смерті (через відсутність медичного свідоцтва).

2. Подання заяви до суду: Подати заяву про встановлення факту смерті особи на території, де введено воєнний стан або ведуться бойові дії, до будь-якого місцевого суду України.

3. Збір доказів: До заяви додаються фото- та відеофіксація місця загибелі/поховання, покази свідків, документи загиблого та будь-які довідки від поліції чи військових.

4. Судовий розгляд: Законом передбачено, що такі справи суди мають розглядати невідкладно. Судовий збір за подання таких заяв не сплачується.

5. Отримання документа: Рішення суду про встановлення факту смерті підлягає негайному виконанню. З цим рішенням заявник повертається до ДРАЦС і отримує державне свідоцтво про смерть.

▶ На YouTube-каналі ТСН можна переглянути за цим посиланням:Подолали "дорогу смерті", але застрягли в бюрократії: трагічна історія родини з Донеччини

Пов’язані теми