Як чекісти перетворили довіру до підпілля на смертельну пастку для українського командира – розкаже 24 Канал.

Як генерала змусили зіграти роль переможеного?

У червні 1923 року Юрій Тютюнник перетнув Дністер, сподіваючись долучитися до організації нового повстання проти більшовиків. Однак мережа, з якою він підтримував зв'язок, була частиною операції радянських спецслужб. Після переправи через річку генерала заарештували.

Під тиском ДПУ Тютюнник погодився співпрацювати з радянською владою. Він писав листи до колишніх побратимів із закликами припинити боротьбу, публікував матеріали проти української еміграції та погодився зіграти самого себе у пропагандистському фільмі "П.К.П." – "Пілсудський купив Петлюру".

Це стало особливо цинічним епізодом його долі: колишнього командира українських військ використали як актора у стрічці, що мала дискредитувати український визвольний рух. Тютюнник не лише з'явився на екрані, а й залишив записи про роботу над фільмом, які згодом допомогли дослідникам відтворити обставини зйомок.

Тютюнник у ролі самого себе / Кадр з фільму "П.К.П"

Ким був Тютюнник до чекістської пастки?

Юрій Тютюнник був генерал-хорунжим Армії Української Народної Республіки, військовим діячем і повстанським отаманом. Він:

• брав участь у національно-визвольних змаганнях,
• командував військовими з'єднаннями,
• став одним з ініціаторів Першого Зимового походу Армії УНР.

Після поразок українських військ Тютюнник продовжив боротьбу в еміграції, де намагався організувати новий опір радянській владі. Для більшовиків він залишався небезпечним не лише як військовий командир, а й як символ боротьби за незалежність України.

Саме тому його захоплення могло дати радянській владі більше, ніж усунення одного противника: воно відкривало можливість дезорієнтувати його прихильників.

Як працювала операція "Синдикат-4"?

Улітку 1922 року радянські спецслужби створили фіктивну "Вищу військову раду" – організацію, яка нібито координувала підготовку антибільшовицького повстання. Її завданням було переконати українських діячів за кордоном, що в радянській Україні існує потужне підпілля, готове відновити збройну боротьбу.

Агенти використовували підроблені повідомлення, зв'язки з емігрантським середовищем і людей, яким Тютюнник міг довіряти. У березні 1923 року керівник фіктивної організації Михайло Дорошенко закликав генерала повернутися й очолити повстання.

Зрештою Тютюнник погодився перетнути кордон – і потрапив у заздалегідь підготовлену пастку. Операція виявилася небезпечною не лише через арешт самого генерала. Радянські спецслужби отримали можливість впливати на його колишніх побратимів, поширювати дезінформацію та використовувати ім'я відомого командира для дискредитації визвольного руху.

Чому після співпраці з владою його все одно розстріляли?

Співпраця з радянською владою не врятувала Тютюнника. У 1929 році його знову заарештували й звинуватили в контрреволюційній діяльності. 3 грудня того року колегія ОДПУ ухвалила смертний вирок, який згодом виконали.

Юрко Тютюнник / ВУФКУ

20 жовтня 1930 року Юрія Тютюнника розстріляли в Москві. Його історія стала однією з трагічних сторінок українських визвольних змагань. Спочатку спецслужби використали довіру генерала до підпільної організації, потім – його ім'я та публічність для пропаганди, а зрештою позбавили життя.

Досвід Тютюнника нагадує, наскільки небезпечною може бути дезінформація, коли вона маскується під надійні джерела та обіцяє підтримку зсередини. Створення фіктивних організацій, маніпуляції довірою й використання людей у пропагандистських цілях залишаються інструментами спецслужб і в сучасному світі.